Хочу вашу думку про мої перспективи

Розкажу де я був раніше, щоб було зрозуміло чому я тут.

Ненавиджу цю державу, за те що вбиває віру в себе. Люблю, тому що більше ніде не розмовляють українською і не мають можливості написати в резюме практично все що завгодно — адже це все одно неможливо перевірити. Тут нема плям в географії та біографії. Тут я вдома.

План в дію так і не запустив. Відклав на кілька днів, поки не вирішу внутрішні проблеми.

Хіміка з мене не вийшло. Не подобалась хімія, любив побунтувати та повоювати за справедливість, часто десь підпрацьовував, бо не було грошей. Через це мав конфлікт з одним викладачем, після чого відчислили з університету на літній сесії третього курсу. Далі поїздив стопом, пожив разом з кількома жінками, заробляв на життя вантажником, курєром, охоронцем, полірувальником нержавійки та випадковими підробітками.

Думав, буду писати. Журналістика стала трохи огидною. Думав, буду писати в шухляду. Кілька зошитів, списаних у студентські роки зникли разом із речами, які я так і не забрав з гуртожитку. Не люблю повертатись назад. Якась невідома сила несе мене вперед з величезною швидкістю у невідомому напрямку. Я це завжди пояснював тим, що здобуваю досвід, який для письменника важливіший понад усе. Для написання чогось більшого ніж випадкові записи та власний щоденник поки нема чітко сформульованої ідеї, є тільки варіанти. Втім, навіть зліпивши щось та зі скрипом видавши, гроші не заробиш.

Молодий , начитаний книжок, спрагнений жінок та правди, одружився з дівчиною, з котрою познайомився в інтернеті за місяць до подання заяви в «загс». Треба було здобути досвід та пережити при цьому чергову зиму. Встиг тій дівчині зробити дитину і після чергового скандалу, який принижував мою гідність, пішов звідтам. Оля була вагітною. Я був безкомпромісним і не хотів жити все життя у провінції і вислуховувати від її родини який я поганий.

Після того як пішов від жінки, почалась напевно найбільша в житті депресія. Набокопорив на роботі — зробив багато браку. Тоді я працював апаратником на заводі, що виробляв ПВХ-пластикат. Провели серйозну бесіду і поставили догану. До цього я кілька днів на тій роботі спав, на лавках в «битовці», допоки не знайшов дах у подруги місцевої прибиральниці. За стіною мукали корови, на сусідньому ліжку хропів пяний Ваня, а я думав про Київ — рятувальну паличку для мого заду.Накрився мій ПК. Починалась криза.

У Києві приїхав на вокзал, з частиною зарплати, після якої просто пішов з заводу, залишивши там свою трудову. Тоді не знав ні людей, ні міста. Після кількаденного безсоння мене взяв до себе на піноблоки Рома. На піноблоках затримався рік, познайомився з двома хорошими хлопцями з Донецька і ще з багатьма менш хорошими із хер зна звідки і зрозумів, що не всі українці мислять так, як галичани. Далі був менеджером з продажу, оператором складу, кролівником, вантажником, підсобником промислового альпініста, знову менеджером з продажу, підсобником на ремонті приміщень, експедитором, і знову кілька разів , на невеликі терміни, менеджером з продажу. 2 тижні навіть працював скриптером в одній IT-конторі, допоки не сказали , що я їм не підходжу. Маленькі програмки для парсингу я писав менш-більш вправно, навіть продуктивніше за моїх співробітників , та ось натура моя їм не сподобалась. Далась взнаки моя легенька асоціальність та безкомпромісність. Споміж цього всього, в процесі пошуку чергової роботи підробляв різноманітними «шабашками». Остаточно зрозумів, що мені не подобається продавати. Побачив багато людей, більшість з яких не викликало ні поваги ні довіри. Лицемірство, підлабузництво, брехня, топтання по чужих головах — невже люди такі всюди і завжди? Іделізм розвіявся як «з білих яблук дим». Я став дорослим.

Дочці три роки, Оля встигла вже вдруге вийти заміж. Я ще не поставив штамп у паспорті. Вона вчилась у львівському політесі на кафедрі, повязаній з IT. Саме вона подала мені ідею вивчити щось. З того часу регулярно, особливо під час «мозгових штурмів» -затяжних, часто нічних колупань у собі та в інтернеті, звертаюсь до цієї теми. Встиг обрати напрям, за яким хотів би розвиватись, здерти з інтернету багато відео та літератури, навіть скласти план занять. Письменництво залишається в стороні. Продавати я не люблю. Хімія подобається не настільки, щоб присвятити життя роботі на заводі. Та й на закінчення навчання поки нема грошей. Поки в Києві, встиг спробувати власний бізнес : збивання піддонів, де трохи прорахував з бізнес-планом , гру в покер , де мене накрив даунстрік, тобто почалась чорна смуга, гру на виборах,вербував людей, допоки вчасно не ввімкнулась совість, добре , що так і не виконав жодного замовлення. Совість також не дає продавати.

Вчився у трьох школах, у всіх був одним з чи навіть найкращим. В універі на першому курсі був відмінником, на другому та третьому, коли доводилось працювати — хотів купити компютер, справи були трохи гіршими, особливо з технічними дисциплінами, на вивчення яких треба більше часу. На днях дивився профайли моїх одно- в соцмережах і декому навіть тихо заздрив. Хтось вибрав свій шлях раніше, хтось виїхав за кордон і тепер звідтам любитимуть неньку його нащадки.

У столиці вже четверту зиму. 2 тижні тому мені стукнуло 26. За плечима багато побаченого та продуманого. Я не «люблю освоювати нове», як герої цієї статті — fritzmorgen.livejournal.com/208516.html. Я просто себе шукаю. Думаю, це нормальний процес, і не кожен з пелюшок знав ким буде. Деколи все , що було раніше, згадується ніби якась одна ніч в печері «Товариства мертвих поетів». Але внутрішній закон та зоряне небо над головою вимагають дій, попри когнітивний дисонанс та державу з суспільно-економічними перекосами.

Я буду вивчати c# та .net. Більше цікавить desctop. Поставив за мету за рік вивчення потрапити на роботу. В школі програмував на паскалі, як і більшість. Завжди приваблювала ця тема, та чомусь не вважав її пріоритетною. Невже абсолютно всі програмісти ще зі школи відчували неймовірну passion до предмету? Чому я сюди лізу? Мені подобається заняття, де можна працювати головою. Не знаю, як там , у вас зі стресами, але тривалість життя людей, мозок яких активно працює, довша. Ну і зарплати та перспективи в цій сфері непогані, особливо якщо згадати де ми живемо.

Мій рівень англійської — lower-intermediate. Знання основ програмування — базові. Є розуміння самої сфери українського аутсорсингу — встиг поколупатись на багатьох форумах та блогах. Є впевненість, що зможу. Є страх, що в такому віці працедавці будуть ставити багато незручних питань. Нема закінченої освіти. Є дивакувата біографія та однокімнатна квартира з мамою в україському селі з заводом. Там важко навіть підключити інтернет. Є кімната, де живу з другом , на лівому березі. Є оголошення з вакансіями, які дадуть змогу заробити на їжу та оренду, ідеальним був би змінний графік.Є мішок картоплі та ще кілька десятків років життя. І не я перший хочу «жизнь прожить так, чтобы не было мучительно больно за бесцельно прожитые годы».

Може це схоже на ексгібіціонізм , мартіноіденізм чи вихваляння власним нестандартним шляхом, який поки ні до чого не привів, та не судіть строго. Просто хочу прочитати вашу point of view.